Чоповичі розташовані на лівому березі р.Ірша, за 25 км від Малина, в тому місці, де в Іршу впадають притоки її Перегорщ і Чоповка.
Чоповичі одержали цю назву від першого володаря цих місць Гната Чопа, якому за військові подвиги ці землі були дані польськими королями (роки 1467-1548).
Нащадки Гната Чопа визначають себе, як такими, що належать до привілейованого класу околичної шляхти. (Околична шляхта – це ополячені дворяни, які зберігали корінні риси руського походження).
Згадані вище документи Гнат Чоп подавав великим князям Литовським Олександру і Сігізмунду Казимировичам, які на основі їх підтвердили чоповчанам права на землі, зачисливши до складу землян. Ці права ще раз були підтвержені Грамотою Владислава IV (1595-1648рр).
Чоповчани за цими грамотами, як члени князівської дружини, одержали помістя (землі) і зобов'язані були з'являтись особисто або доставляти певне число людей на війну.
З 1569р., коли руські області були приєднані до польської корони, земяни були зачислені до польської шляхти.
У період визвольної війни під проводом Хмельницького був зруйнований Овруцький замок, у якому зберігалися, в числі інших документів, документи Чоповських. Документи загинули. Цих хотів скористатись Овруцький староста Франціск Потоцький, з тим, щоб позбавити чоповських шляхетських прав.
Самуїл, Андрій і Тимофій Чоповські відправляються відшукати копії своїх документів в метриці коронній. Пошуки виявились успішними. В 1685р. вони добились від короля Іоана III, брата Сігізмунда III, остаточного визнання за ними шляхетського звання і підтвердження попередніх великокнязівський грамот. Ця підтверджуюча грамота надрукована в "Архиве Юго-Западной Росии" (часть 4, том I, стр. 182). Там записано: "Игнат Чоп показывал королям Александру и Сигизмунду документы, по коим чоповцы владеют землями. Король Иоан III утверждает за ними эти земли в таких пределах:
"Начиная от реки Ирши, мимо грунтов Меленевских понад другою речкою Рубежницею, Сушею, аж на Мохнатую лозку и Белый камень, выходящею под самую деревню благородных Войнаровский, называемую Войнаровкою. Грунта Скуратовских и деревни Липлян – границы благородных Ельцов и деревни Головки – аж до Ирши-реки. По другую сторону Ирши грунт, называющийся Угольцем, упирается в границу благородного Журба и в деревню Гуну, с каковых земель не полагалось другой повинности, кроме: две служби конныя и вооруженныя, чтобы были всегда готовы по первому требованию Речи Посполитой". Після третього поділу Польщі, коли Волинь відійшла до Росії, все ж Чоповські герольдією Урядового Сенату в дворянстві не були затверджені, тому що поданідокументи свідчили про права лише на землі, а не особисті. Пізніше чоповські були причислені до міщанського стану.
У 1847р., як про це свідчать архівні матеріали, на землях Чопович було 283 сім'ї. Дворян Чоповських і 84 сім'ї дворян інших прізвищ (Барановських, Білошицьких, Васьковських і др). У 1885р. в Чоповичах православного населення нараховувалося 4920 чоловік, в тому числі 77 селян, кріпаків, що були у поміщика Богдановича, який продав у 1867р. чоповицькій громаді всі свої в Чоповичах поміщицькі права і землі. У Чоповичах тоді були такі заводи: 2 шкільних, 1 цегляний і 1 для виготовлення свічок.
Відомо, що поміщик Богданович на річці Ірша побудував водяний млин, залізоплавильний завод у Гуті Чоповській, скляний завод у с.Устинівці.
Відомо також, що до Волині через тутешні землі 42 рази (з 1242 по 1709) проходили татаро-турецькі орди. Татари взяли в полон і кілька десятків жителів Чопович.
Населення Чопович займалося землеробством, рибальством, мисливством, виготовленням коліс, смоли, доставкою солі з озер і Криму, риби з Дону та хліба з України.
У статистичному довіднику "Весь Юго-Западный край" за 1913р. написано, що в Чоповичах уже налічувалося 6250 чоловік. Поштове відділення, лікарня. Лікарем був Нудельман З.А., фельдшерами Мастрюков І., Письменний М., акушеркою Бойко-Тарнавська, священиком Ушинський Г.Г.. Двокласним земським училищем завідував Карпенко Д.К.
Нараховувалось 7 бакалейних лавок, 7 мануфактурних, магазинів залізо-скоб'яних товарів – 2, шкіряних товарів – 2, кредитове товариство, паровий млин, ресторан.
Першим головою волосного революційного комітету був Миронов Петро Васильович -- 1894р. народження, член РКП(б), а головою комітету незаможних селян – Дідківський Леонід Іванович – 1893р. народження, безпартійний, завідуючим відділом народної освіти – Шоботенко Степан Якимович – 1893р. народження, учитель. У 1921р. у Чоповичах уже нараховувалось біля 2500 господарств і понад 15000 жителів.
Багато жителів Чопович під час громадянської війни були партизанами, а саме:
| № | Прізвище, ім’я та по батькові |
| 1 | Мирутенко Іван Петрович |
| 2 | Фещенко Степан Іванович |
| 3 | Фещенко Іван Павлович |
| 4 | Фещенко Антон Григорович |
| 5 | Фещенко Данило Семенович |
| 6 | Кононученко Михайло Іванович |
| 7 | Кононученко Кость Іванович |
| 8 | Мирутенко Олександр Костянтиноьвич |
| 9 | Мирутенко Михайло Яковлевич |
| 10 | Мирутенко Семен --- |
| 11 | Фещенко Андрій Степанович |
| 12 | Мирутенко-Чернов Іван Олексійович |
| 13 | Лавринович Кирило --- |
| 14 | Білошицький Петро Григорович |
| 15 | Максименко Федір Романович |
| 16 | Шпакович Іван Гнатович |
| 17 | Ширченко Іван Данилович |
| 18 | Зіневич Федір --- |
| 19 | Зіневич Панько --- |
Серед партизанів, що загинули в громадянській війні, були:
| № | Прізвище, ім’я та по батькові |
| 1 | Шпакович Федір Олександрович |
| 2 | Шоботенко Антон Нечипорович |
| 3 | Фещенко Петро Григорович |
| 4 | Фещенко Василь Григорович |
| 5 | Фещенко Григорій Григорович |
| 6 | Філоненко Василь Федорович |
| 7 | Конопацький Дмитро Семенович |
| 8 | Фещенко Мирон Федорович |
Першим головою правління артілі "Жовтень" був Мирутенко Юхим Петрович, "Нове життя" – Підгаєцький, артілі "Перемоги" – Кириченко Михайло Андрійович.
Активну участь у колективізації села брав тодішній директор школи Кошелюк Панас Федорович, нині пенсіонер, проживає в селі Мелені.
Головна
Copyright © 1998-2006
Всі права захищені
Хостинг от uCoz